Круглик. Бездоганно правильно!
І н н а. Чого ви в мене, пане професоре, так глибоко, як у якусь філософічну проблему, вдивляєтесь? Мені— аж страшно. Я вам раджу пенсне одягти. Чуєте: пенсне. Круглику, ви знаєте, для чого іноді деякі професори пенсне одягають?
Мусташенко ввесь "вирівнюється, вражено, з страхом дивиться на Інну.
Інна (сміючись). Ой Круглику, викличте, будь ласка, телефоном пожарну сторожу, тут зараз вибух і пожежа буде!
Мусташенко відвертається й іде в другий куток кімнати, швидко погладжуючи себе по руці.
Круглик робить очима й лицем знаки Інні, які говорять: "Навіщо ви його дратуєте? Не треба". Інна відповідає мінами: "Не мішайтесь, я знаю, що роблю".
Круглик (голосно, немов проводячи перервану розмову). Ні, серйозно, коли пробути на оперетковій сцені півроку, то потім уже не так трудно перейти в оперу. Запевняю вас. Школа в вас є. Голос вам поставлено бездоганно. Талант ви, безумовно, маєте. Тільки сценічної техніки треба. Через півроку-рік ми матимемо чудесну оперну співачку.
Мусташенко розглядає картинки.
Інна (киває Кругликові на Мусташенка). А ви ж мені будете букети підносити?
К р у г л и к. О, засиплю квітками! 3 Африки, з Індії, з Австралії випишу!!
І н н а. О-го-го! Завтра контракт підписувати! Ви ж прийдете, Круглику?
К р у г л и к. Неодмінно, неодмінно. (Підводиться). Ну, а тепер дозвольте з вами попрощатись. У мене ще побачення з одним чоловічком. (Цілує руку Інні). Добраніч, Паню! Бувай, голубчику! Завтра, може, забіжу.
Мусташенко мовчки потискує йому руку. Круглик, заклопотано дивлячись на годинника, виходить, їнна, заклавши ногу на ногу, попиває з чарки.
Мусташенко (сідає, спирає лікті на коліна, кладе голову в руки; мовчить; немов про себе, дивлячись у землю). Вісім літ нічого не варті. Була любов, товариськість, рідність. І за тиждень-два все зникає. Чужість, ворожість, глузування при других, ні за що, без вини. Враження таке, ніби в нас звичайне, міщанське подружжя, що ми — люди, які нестерпно остогидли одно одному, й навіть при сторонніх не можемо не сваритись. Навіщо ж плювати на минуле?
І н н а. Ніхто й не плює.
Мусташенко. Плюєш. Ти смієшся при других із мого болючого, інтимного. Ми з тобою разом, як товариші, як... ми вдвох умовилися про це пенсне. Це — моя боротьба з диким і темним у мені, це — моє й твоє інтимне, нехай смішне, але для мене важне. І те, що ти з цього смієшся при других, розкриваєш його, це значить, що ти вже не моя Інна, не мій друг і товариш, а... чужа, ворожа людина, яка знає мої секрети. (Раптом, несподівано з вибухом гніву схоплюється). Дикун я? Ха! Пенсне одягти? На тобі пенсне! (Скажено жбурляє пенсне на підлогу й топче ногами). На, на, на! Можеш завтра своїм оперетковим друзям розповідати, "для чого деякі професори пенсне одягають". Можеш розповідати, які вони дикуни, як вивертають руки своїм жінкам, як одкушують пальці. Прошу! Будь ласка! Прошу навіть розказувать, як ці-дують, обнімають. Бий, плюй, топчи: все к чорту! Прошу!
Інна, стиснувши уста, мовчить. Пауза.
Мусташенко (швидко ходить по хаті, зупиняється). Любовника вже маєш?
Інна (байдуже). Вісім літ маю.
Мусташенко. Коли ти про мене, то я був твоїм чоловіком. Я про любовника питаю, чи маєш куди переїхати? Інна. Я чоловіка не мала.
Мусташенко. Он як уже? Навіть і цього зрікаєшся?
І н н а. Може, й мала, але тепер не маю.
Мусташенко. Ну, розуміється! Ще б пак!
І н н а. Не маю! Я не жінка твоя! Любовниця. Утриманка! "Рідність", "родина"... Яка з нас родина? Де? Твоя родина у садках із тими дітьми, до яких ти бігаєш. А моя... померла під операційним ножем. Для чого мені твоя рідність?
Мусташенко. Родина буває й без дітей, коли є те; що...
І н н а (з огидою). Мовчи, мовчи! Не говори мені цих банальностей. Ні родини, ні чоловіка, ні жінки без дітей немає. Все брехня. Я мала родину, я мала чоловіка й була жінкою, поки я мала хоч надію бути матір'ю, розумієш ти: ма-ті-р'ю! А тепер... Що я тепер? Ну, скажи мені, що я таке? Для чого я? Я — каліка, паразит, я безпотрібна істота.
Мусташенко. Люди живуть не тільки для того, щоб дітей родити...
І н н а. Ах, прогрес, людськість, цивілізація, краса й так далі? (Схоплюється). Ти! Дай мені дитину, і я віддам за це всю красу, ввесь комфорт, усю вашу цивілізацію. Чуєш? Я піду в наймички, я буду мити підлоги, я буду жити в норі, в лісі. Я хочу почувати біля серця й лизати,— чуєш, лизати! — мою дитину без ніяких ваших філософій і цивілізацій. Чуєш, ти?
Мусташенко. Але ж ти знаєш, що...
І н н а. Знаю, все знаю! Але ж я не хочу скоритись! Не хочу! Мільйони нікчемних, гнилих жінок мають дітей, купи дітей, а я... Я голодна, я ввесь час голодна, мене смокче голод дитини. Знаєш ти це? Ну що мені робити? Собачку собі купить? Любовника завести? Реферати про жіночу емансипацію писати? Ну, скажи, ну, давай сюди твою філософію, науку, мораль — нехай кажуть, що робити. Хай дадуть мені "закон", як каже Тама. Закон дай мені!
Мусташенко. Я не розумію, Інно, чого ти хочеш? На нас спало нещастя. Значить, убити себе, чи як?
І н н а. Будь щирий! Не можемо мати родини? — не треба обдурювати себе. А як хочеш, щоб була родина, щоб ми дійсно були чоловік і жінка,— треба, щоб була дитина.
Мусташенко. Але ж ми не можемо мати дитини!
І н н а. Я не можу, а ти можеш.
Мусташенко (якийсь мент мовчки дивиться на Інну). Що ти хочеш сказати?
І н н а. Ти можеш мати дитину.
Мусташенко. Значить, ти пропонуєш розійтися, щоб я міг мати дитину?
І н н а. Ні, я цього не кажу. Мусташенко. Ну, а як же?!
І н н а (мовчить; потім тихо, спокійно, суворо). Ти можеш п'ять хвилин цілком спокійно й мовчки вислухати мене?
19*
547
Мусташенко. З охотою. Будь ласка. Інна. Ні, ти повинен пам'ятати про те, що ти мусиш спокійно слухати. Сідай.
Мусташенко. Я можу й...
Інна. Ні, ти сідай. От тут. Сідай і постарайся, що б я не казала, до кінця й не перебиваючи вислухати.
Мусташенко (уважно вдивляється в неї й сідає). Добре. Слухаю.
І нна (сідає по другий бік столика, кладе лікті на стіл і на мент закриває собі очі пальцями). Ну, так от: ти повинен мати дитину від другої жінки, взяти ту дитину до нас, і... я буду їй матір'ю.