Під час хвилевої передишки, котра наступила на сім місці, пан маршалок таки повторив одну звісну річ, т[о] є[сть] випорожнив чарку і кивнув Теофанові, щоб налив йому другу. Затим провадив свою річ дальше.
— Англія манила його до себе, Англія, той край найвищого духовного розцвіту і найбільшої практичності. Ту він довершив свої студії. Ту написав третю свою книгу, що гідно увінчала його наукову діяльність: "Англійський лендлорд і подільський шляхтич, історична паралеля". Відси вкінці він задумав пересадити на наші благодатні ниви оту раціональну господарку, котрою той край справедливо славиться. І що ж ми на все, дорогі панство, га? Що ж ми можемо іншого, як хіба з усього серця сказати йому: "Щасть боже!" Най жиє наш перший раціональний господар, наш піонер культури і поступу, пан Зефірин Андрониковський! Най жиє!
— Най жиє! Най жиє! — загомоніли гості, чекаючись з почервонілим від радості і сонячної спеки паном Зефірином.
— Най жиє! Vivat! — заревли перед шатром збиті вкупу двораки, а за ними й оддалік стоячі селяни. Заметушився й учитель, почав штовхати докупи своїх школярів, до котрих прилучилося ще кілька парубків і старших селян, і вони нестрійним хором запищали та загули:
— Наш пан дідич най жиє, многа літа най має! Многая, многая літа!
Проспівали, витягаючи те "многая" щосили. Пани і пані напів з подивом, а напів з милосердям гляділи то на похриплих сільських хлопців, співаючих з нот, то на учителя, що аж упрів та зо шкіри дерся-мучився, і такт даючи, і підтягаючи всіма голосами, де тільки котрий голос грозив зробити якусь грубшу помилку, і підштовхуючи лінивих та несмілих, і пригрожуючи тим, що тягли фальшиво. Бідний учитель! Сьогоднішній день був для нього правдивою мукою, і освячення перших починів сухобабського поступу прийшлось йому опісля відпокутувати двонедільною хрипкою!
IV
Демократизм в Європі — обов’язкова річ для кождого поступовця. А пан Зефірин і поступовець, і європеєць, то й як же йому не бути демократом? А демократизм що каже? Попереду інтереси народу, а там уже інтереси шляхти. То й не диво, що пан Зефірин, сердечно стиснувши руку пана маршалка, сказав:
— Щиро дякую вам, високоповажний і дорогий наш пане маршалку і ви всі, милі сусіди, за знак вашої прихильності! Але поки буду мав честь ширше висказати те, що у мене на серці і на умі в нинішнє свято, позвольте мені сповнити свій обов’язок господарський зглядом зібраного ту народу!
— О, просимо, просимо! — загомоніли панство, не знаючи навіть, що то за обов’язок.
Пан Зефірин рушив з шатра до селян, за ним посунуло й проче панство. З відкритою головою, поблискуючи лисиною на маківці, він поважно ввійшов між селян і, попросивши їх, щоб троха розступилися і стали перед ним в півокрузі, піднятою рукою повітав їх і сказав донеслим голосом:
— Дякую вам, люди, за те, що були такі добрі і прийшли на наш нинішній празник. Бо то, видите, ви того не розумієте, то я вам виясню. Видите сю луку? Правда, вона пуста, трава не хоче рости, а чому? Бо ту земля така: раз вигорить, то знов вимокне. Як треба води, то нема, а як не треба, то є. Ну, що на то порадити? Ви би, я знаю, заложили би один з другим руки за пояс та й сказали б: "Га, божа воля! Як бог дасть, то вода буде, а як бог дасть, то й висхне". Воно-то правда, божа воля на все, але розумний чоловік повідає: "Бога взивай, рук прикладай!" Видите, ту тече потічок, — і то бог дав. А розумний чоловік повідає: "А що, якби в посуху сей потічок звернути на луку?" — "Е, — скажете ви, — як його звернути, коли лука о цілий сажень вище потічка?" Але розумний чоловік скаже вам на те: "Дурні ви! Хіба ж то така велика штука спровадити воду там, де чоловікові хочеться? Хіба не повинаходжено на те машини?" От і видите таку машину перед собою: отсе маєте помпу, а отсе керат, — запряжемо пару коней і будемо тягти воду з потока на луку. В Англії і по других краях давно вже такий спосіб позапроваджували, а у нас ото перша проба. А називається така робота: іригація, — знаєте? Повторіть: іригація!
— Ригація! — загули хором селяни.
— Не ригація, іригація, — поправив пан Зефірин, — то значить: орошення! Бо то, видите, маю тут 50 моргів луки, а досі мені морг ніс ледве 10 ринських чистого доходу. Тепер уважайте, який ту простий рахунок. Отсе машина коштує мене враз з пересилкою з Англії 5000 ринських, а які луки після такої іригації, се я сам бачив, то й казати мені не треба! Як кажу, щоби мені дохід з морга лиш подвоївся, то за п’ять літ і машина мені виплатиться, і луку буду мав таку, що хоч в пуделочко вложити. Бачите, що то значить освіта!
— Бачимо, бачимо! — загули селяни, а хор знов зарипів "Многая літа".
— Ну, а тепер біжіть по коні, запряжіть і зробимо першу пробу! — сказав пан Зефірин. Кілька парубків кинулось, і за хвилю коні були на місці, впряжені і готові до руху. Двірський слюсар і машиніст оглянув все як слід і крикнув: — Можна! — Тоді пан Зефірин скомандував:
— Ну, в ім’я боже, гей!
Рушили коні, звільна, повагом і спокійно, — вправні були в кераті ходити. В загаченому потічку води було доволі, то й полилась вона на луку могучою струєю, срібними, живими гадюками розповзуючись по траві чимраз далі та далі. Панство якусь хвилю цікаво дивились, а опісля почали забиратись під шатро, бо спека була велика. Тільки селяни пильнували машини і коней, цікаво слідячи за кождим рухом; приглушеним голосом вони робили свої уваги, але до пана Зефірина не доходили їх слова. Хор знов щось проспівав, мабуть, чи не "Мир вам, браття".
— Даць їм вудкі! — крикнув пан Зефірин на своїх двораків, а ті метнулись до столу, при котрім стояли бочівки з горілкою, і почали частувати селян. Між тим панству знов поналивано чарки. Пан Зефірин підніс свою догори, і всі за ним попідносили свої. Він кашельнув, ступив крок напроти пана маршалка і сказав:
— В ваші руки, дорогий сусідо і вельмиповажаний пане маршалку! П’ю сю чарку і надіюсь, що всі її сповните ураз зо мною, за велику нашу загальну, жизненну справу, за культурну місію двора серед громади!
Піднесена вгору рука Зефірина — мабуть, від великого внутрішнього зрушення — почала трястися, і з неї покапало вино. Щоб не держати довше, він випив, і всі гості випили, а поки слуги наливали наново, він тягнув дальше свою орацію: