Меллінджер без запинки пояснив кастільським наріччям, що в нього душа мало не вискочить від радості й що він може показати своїм шановним друзям найвизначніший винахід Америки, чудо нашого століття. Генрі зрозумів натяк і поставив шикарну пластинку з духовим оркестром – і так почалось гуляння.
Губернатор трохи кумекав по-англійськи, і коли музика захарчала і обірвалась, він каже:
– Д-дуже гарно. Gr-r-r-racias[33] американським джентльменам за такий прекрасний музика.
Стіл був довгий, і ми з Генрі сиділи в одному його кінці, під стіною. Губернатор сидів у другому кінці. Гомер П.Меллінджер стояв збоку. Я щойно подумав, як же Меллінджер візьметься до своєї справи, коли доморослий талант несподівано сам відкрив засідання.
Цей губернатор тільки й думав про повстання та політику. Здавалось, він був готовий на все й тільки ждав свого часу. Він був сама увага й безпосередність. Він поклав руки на стіл, а обличчям обернувся до секретаря.
– Сеньйори американці розуміють іспанську мову?– питає він по-своєму.
– Ні, не розуміють, – відповідає Меллінджер.
– Тоді слухайте, – швидко провадить латинець. – Музика – штука досить приємна, але тепер непотрібна. Краще поговоримо про справу. Я чудово розумію, для чого ми сюди зібрались, оскільки я бачу тут моїх співвітчизників. Вам уже шепнули вчора, сеньйоре Меллінджер, про наші пропозиції. Сьогодні ми скажемо все. Ми знаємо, що президент дуже прихильний до вас і що ви людина впливова. Уряд скоро зміниться. Ми цінимо ваші заслуги. Ми так дорожимо вашою дружбою й вашою допомогою, що... – Тут Меллінджер підносить руку, але губернатор стримує його. – Не кажіть нічого, поки я не скінчу.
Потім губернатор витягає з кишені пакуночок, загорнутий у папір, і кладе його на стіл біля руки Меллінджера.
– Тут ви знайдете п'ятдесят тисяч доларів американськими грішми. Ви не можете нам перешкодити, але можете відробити цю суму. Повертайтесь до столиці Й виконуйте наші інструкції. Гроші заберіть. Ми довіряємо вам. В пакеті ви знайдете папірець, де докладно повідомляється, яких саме послуг ми сподіваємось од вас. Ви вчините нерозумно, коли відмовитесь.
Губернатор замовк і втупив у Меллінджера погляд, дуже виразний і пильний. Я глянув на Меллінджера й відчув задоволення, що Біллі Ренфро не бачить його в цю хвилину. На лобі в нього виступив піт, він стояв, наче німий, постукуючи кінчиками пальців по пакету. Ця рябомиза банда наважилась на його "спосіб". Йому треба було тільки змінити свої політичні погляди й засунути всі п'ять пальців у кишеню.
Генрі пошепки питає мене, що означає цей антракт. Я пошепки відповідаю: "Г.П. підсунули хабар сенаторських розмірів, і ці пройдисвіти зовсім збили секретаря з пантелику". Я помітив, що рука Меллінджера підсовується до пакета. "Він слабне", – шепнув я Генрі. "Ми йому нагадаємо, – каже Генрі, – про смажені горіхи на Тридцять Четвертій вулиці, в Нью-Йорку".
Генрі нахилився, видобув з нашого кошика пластинку, тихенько поставив її й пустив грамофон. Це було соло на корнеті, дуже штучне й красиве, й називалось воно "О краю мій рідний". Поки пластинка крутилась, жоден з півсотні гостей у кімнаті не поворухнувся, а губернатор весь час дивився на Меллінджера. Я бачив, як голова Меллінджера підводилась вище й вище, а рука відповзала геть від пакета. Поки не прозвучала остання нота, ніхто з гостей не обізвався. І тоді Гомер П.Меллінджер бере пачку грошей і жбурляє її в обличчя губернаторові.
– Ось моя відповідь, – каже Меллінджер, особистий секретар президента. – А вранці буде ще одна. У мене є докази, що всі ви, до одного, змовники проти уряду. Вистава скінчилася, джентльмени.
– Залишився ще один акт, – укидає губернатор. – Оскільки мені відомо, ви тільки служник у президента, переписуєте листи та відповідаєте на стук у двері. А я тут губернатор. Сеньйори, в ім'я нашої спільної справи я закликаю схопити цю людину!
Строката банда змовників відсунула стільці й пішла в наступ усією масою. Я зрозумів, що Меллінджер припустивсь помилки, зібравши докупи для цієї вистави усіх своїх ворогів. По-моєму, він припустився ще однієї помилки, але не варто згадувати про неї, оскільки у нас із Меллінджером різні погляди на чесність, відповідно до наших оцінок та переконань. В кімнаті було тільки одне вікно та одні двері, й то в передньому кінці. І от півсотні латинців гуртом наступають на Меллінджера, вчиняють обструкцію його законодавству. Можна сказати, що нас було троє, бо ми з Генрі одночасно заявили, що Нью-Йорк і плем'я черокі допомагатимуть слабшій стороні.
І тоді Генрі Горсколлар узяв слово щодо непорядку ведення зборів і втрутився в дискусію, чудово продемонструвавши переваги американського виховання, коли воно поєднується з природними здібностями та вродженою культурністю індіан. Він підвівся і обома руками пригладив волосся, як маленькі дівчатка, коли сідають до рояля.
– Станьте за мною, ви, обидва, – каже Генрі.
– Що ти задумав, начальнику? – запитав я.
– Я гратиму центрального, – каже Генрі своєю футбольною говіркою. –У них немає жодного путящого нападаючого. Не відставайте від мене – й більше вогню!
І потім з рота цього цивілізованого червоношкірого вилетіла така дивовижна система звуків, що вся громада латинців зупинилась і замислилась, не знаючи, що робити далі. Його декларація, видимо, поєднувала в собі бойовий клич Карлайлського коледжу з університетським спортивним гаслом племені черокі. Він ударив по шоколадній команді, мов біб із дитячого пістолета. Правим ліктем він поклав губернатора серед поля й розчистив крізь усю юрбу такий широкий прохід, що жінка вільно б могла пронести драбину до самого порога й нікого не зачепити. Нам з Меллінджером залишалось тільки просуватися слідом за Генрі.
Рівно за три хвилини ми вибралися з тієї вулички і опинились біля військових казарм, де Меллінджер розпоряджався, як у себе дома. Полковник і батальйон босоногої піхоти вийшли на вулицю й помарширували до місця, де ми давали концерт, та змовники вже зникли. Але ми захопили свій грамофон і з цим трофеєм повернулись до казарм, і грамофон грав "Всі хлопці для мене однакові".